Цікаві факти про українську мову

1. Сучасна українська мова має близько 256 тисяч слів.
2. За лексичним запасом найбільш близькою до української мови є білоруська – 84% спільної лексики, далі йдуть польська і сербська (70% і 68% відповідно) і лише потім – російська (62%). До речі, якщо порівнювати фонетику й граматику, то українська має від 22 до 29 спільних рис з білоруською, чеською, словацькою й польською мовами, а з російською тільки 11.
3.В українській мові, на відміну від решти східнослов'янських мов, іменник має 7 відмінків, один з яких – кличний.
4. 448 р. візантійський історик Пріск Панійський, перебуваючи в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав слова "мед" і "страва". Це була перша згадка українських слів.
5. Українську мову в різні історичні періоди називали по-різному: про́ста, руська, русинська, козацька тощо. Історично найуживанішою назвою української мови до середини XIX ст. була назва "руська мова".
6. В українській мові найбільша кількість слів починається на літеру "П".
7. Найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера "Ф".
8. В українській мові безліч синонімів. Наприклад, слово "горизонт" має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.
9. Назви всіх дитинчат тварин є іменниками середнього роду: теля, котеня, жабеня.
10. Українська мова багата на зменшувальні форми. Зменшувальну форму має навіть слово "вороги" – "вороженьки".
За різними даними, українська мова займає 25 або 32 місце за кількістю носіїв серед найпоширеніших мов у світі. Для 36-37,5 мільйонів осіб українська мова є рідною. Загалом у світі 41-45 мільйонів осіб володіють українською.

Народ про Стрітення

15 лютого в народно-релігійному календарі відзначають Стрітення. З цього свята починається весняний цикл календарних обрядів українців, дещо здеформований Григоріанським календарем (за старим стилем Стрітення святкувалось 2 лютого). За повір’ями зима у цей день зустрічається з літом і бореться з ним. Якщо буде сонячно і тепло – перемога за літом, слід чекати скорої весни. Сильні морози і заметілі, навпаки, означали продовження суворої і затяжної зими. Саме така зустріч і пояснювала в народі назву свята – Стрітення, або Стрічення.

Мало воно у народі й інші назви – Зимобор та Громниці. Якщо з першою все ясно відразу, то друга пояснюється обрядом освячення на урочистому богослужінні особливої свічки – громнички, яка мала оберігати дім упродовж цілого року від негоди, грому та блискавки. Першого разу в оселі її запалювали відразу по службі, аби весняна повінь не зіпсувала озими, а також сильні морози не шкодили дерев. Стрітенська свічка мала завжди бути на покуті між іконами. Її також обов’язково давали в руки небіжчику. Вірили, що вогонь полегшить його страждання та очистить душу від гріхів.

Не менш важливе значення наділена і стрітенська вода. Вона мала ті ж властивості, що і йорданська – була сильнодіючим засобом від багатьох недуг і зурочень. Для освячення намагалися використовувати лише новий невживаний посуд. Стрітенською водою натирали хворі місця, нею виряджали у далеку дорогу, а також кропили худобу, уперше навесні виганяючи в поле, і вулики, аби не нападав гнилець та небезпечні комахи. «Стрітеницею» (так ще називали цю воду) розводили медову ситу, якою вперше навесні годували бджіл. Обов’язково цю воду вживали від «поганого» ока, зурочень.

Увечері на Стрітення виставляли на двір декілька мисок із збіжжям. На якій потім виявиться більше роси, те збіжжя і слід сіяти – дасть найкращий урожай. Відлига цього дня була гарною прикметою для бджолярів. Краплі зі стріх – то капає на мед, буде гарний медозбір.

Стрітенська свічка

Традиція виготовлення воскових свічок почала відмирати разом із скороченням бджільництва, хоча й існувала століттями. Раніше свічки вміли і виготовляли майже в кожній родині і займались цим як жінки так і чоловіки. Зараз таких умільців залишились одиниці. (Свічки, кручені з вощини не рахуються, адже так їх ніколи не робили)

Так от, основним способом виготовлення свічки було сукання. В мисочці нагрівали віск щоб був м’яким, клали посередині нитку і викачували свічку. Але своїх магічних властивостей вона набувала лише після освячення у церкві під час служби на Стрітення. Несучи «громовицю» до храму, прикрашали її гілочками ялини, сушеними травами і льоном – його теж освячували на це свято щоб потім лікувати багато хвороб. Добре було також свічку обгорнути платком чи рушничком.

Коли верталися додому, на дверях випалювали хрест, а саму свічку ставили за іконами. Вважалося, що такі дії забезпечать вашу хату від вторгнення нечистої сили. Недарма свічку ще називали «громовицею», «громницею», «громничкою» - її запалювали під час грози, адже колись, коли хата була дерев’яна, а стріха солом’яна – блискавка могла спричинити пожежу. А за народними повір’ями, те, що загорілось від блискавки не можна було гасити – бо то сам Бог запалив. Лише якщо це була хата можна було заливати вогонь молоком чи жінці оббігти навколо неї голяка – якщо ці екстрені засоби не допомагали, то вибору не лишалося. Також народ вірив, що грози з блискавками то шум від колісниці святого Іллі, який їздить на своїх білих конях по небу і вражає нечисту силу блискавицями. От тому грози й боялися – аж раптом після вчорашньої сварки в хаті залишилась якась нечиста сила – тому в хаті, а особливо біля печі ніколи не сварилися. Не вживали лайливих слів «бо піч почує». Тоді ж і хліб не зійде і не підрум’яниться! 

7 СХІДНИХ ПРАВИЛ ЧИСТОТИ .

Східна філософія багатьох з нас вражає своєю мудрістю. Коли мова йде про чистоту, то мається на увазі не просто чистота тіла, але і чистота серця, думок і вчинків. Для кожної людини це має бути дійсно важливо, тому що чим чистіший  він з середини - тим щасливіший.
Ці 7 східних правил будуть корисні для кожного з нас.

«Чистота рук», що означає не брати зайвого. Неможливо наживатися на іншій людині . Якщо гроші призначалися не вам, а ви  отримали  їх обманом або хитрістю, вони стануть причиною паразитів і проблем у вашому тілі і в житті.

«Чистота вух» має на увазі, що не варто слухати людей наляканих, озлоблених і метушливих, а також захистити свій слух від пліток і порожніх розмов.

«Чистота очей» - не забруднюйте свій зір заздрістю і прагненням того, що має ближній,  не брудніть свої очі переглядом  сцен насильства і жорстокості. Тримайте свій погляд в чистоті, спостерігаючи досконалість світу і пишність його фарб.

«Чистота рота» - не забруднюйте свій рот зайвою багатослівністю і лихослів'ям. Злі нотки вашої мови сильно забруднюють ваше тіло і ваше життя.

«Чистота тіла і одягу», що означає утримувати тіло і одяг в чистоті. Будьте уважні до свого зовнішнього вигляду. Доглядайте за собою так, щоб вам самим було приємно на себе поглянути.

«Чистота думок» має на увазі, що всі негативні і неприємні думки про себе, установки і самообмеження - це непотрібні відходи ваших думок. Позбавтеся від них, звільніть місце для позитивних  і творчих ідей .

«Чистота душі і серця». Ваша душа - це найчистіше і світле, що є у вас. Не дозволяйте собі ігнорувати її позиви. Якщо ви будете в житті керуватися її підказками, то пройдете найсприятливіший для вас шлях. Любіть і не вимагайте нічого натомість. Любов вже сама по собі щастя.

  3 лютого 1864 р. народився Володимир Самійленко — український поет-лірик, сатирик, драматург і перекладач.

"В біді твоїй рідніша ти мені;
Тобі несу я сили всі, що маю;
І працю тиху, і мої пісні
На вівтар твій побожно я складаю."
(«Україні»)
Володимир Самійленко був більше знаний серед друзів і в літературі під псевдонімом Сивенький. Поетична спадщина Самійленка включає ліричні і сатиричні вірші, переклади творів з зарубіжної класики.
Почуття любові до України звучать у віршах циклу «Україні», «Веселка».
У низці віршів В. Самійленко торкається традиційної теми ролі митця, мистецтва в суспільному житті: «Пісня», «Елегії», «Орел», «Не вмре поезія», «На роковини смерті Шевченка», «26 лютого», цикл «Вінок Тарасові Шевченку, 26 лютого». Роль Шевченка у розвитку української мови поет розкрив у поезії «Українська мова (Пам'яті Т. Г. Шевченка)», що стала широко відомим хрестоматійним твором.
Самійленко визначився як поет-сатирик з засудженням ура-патріотизму, самодержавства, продажності, графоманії: «На печі» (1898), «Собаки», «Ельдорадо» (1886), «Як то весело жить на Вкраїні» (1886), «Мудрий кравець» (1905), «Невдячний кінь» (1906), «Дума-цяця», «Міністерська пісня», «Новий лад». Поет висловлював своє обурення з приводу антиукраїнських заходів з боку польської влади, різних заборон об'єднуватися в демократичні гуртки. Ці вболівання лягли в основу написаних у Карлову таких сатиричних творів, як «Шляхи», «Від чого люди лихі» (1924).
Автор драматичних творів «Драма без горілки» (1895), «Дядькова хвороба» (1896), «Маруся Чураївна» (1896), «У Гайхан-Бея» (1917).
Самійленко перекладав «Іліаду» Гомера, «Божественну комедію» Данте, п'єси Мольєра, Б. Трістана, Бомарше, А. Франса, вірші Беранже, Байрона, твори О. Пушкіна і В. Жуковського, І. Нікітіна і М. Гоголя.
Пейзажна та інтимна лірика Самійленка — це цикли віршів «Весна», «Сонети», «Її в дорогу виряджали». «Вечірня пісня» поета, покладена на музику Кирила Стеценком, стала народною піснею. Незадовго до смерті Самійленко продиктував дружині свій останній твір. Це рідкісної форми сонет, т. зв. «Суцільний». Це гімн вічно юній душі поета, сповнений надій на волю України, «На кращий час, на вороття Вкраїні вільного життя».
Незакінчена поема «Гея» надрукована частково в «ЛНВ» 1922 року
.#Вікіпедія #Вікіцитати #Вікіджерела
https://uk.wikipedia.org/wiki/Самійленко_Володимир_Іванович
https://uk.wikiquote.org/wiki/Самійленко_Володимир_Іванович
https://uk.wikisource.org/wiki/Автор:Володимир_Самійленко

 

МЕТАМОРФОЗИ ЗИМОНЬКИ - ЗИМИ.

Фотороботи учениці 7-А класу Скиданюк Вікторії